Усе — як треба. Все іде, як треба.
І не покутуй бо чужі гріхи,
що стали ніби власні. Все, що в тебе,
з тобою і пробуде. І верхи
твоїх дерев попустять ще пагіння,
зчорнілі пальці барва одживить.
І ще діждешся щедрого насіння,
коли, померлий, знов захочеш жить,
аби пройти дорогами старими
і віднайти усі старі шляхи,
де молодість, загублена між ними,
покутує усеземні гріхи.
- Наступний вірш → Василь Стус – І ось вона, утрата всіх жалів
- Попередній вірш → Василь Стус – Де ти – збагнув?
(Оцінок ще немає)