Василь Стус – Усе забувається: Вірш

Усе забувається.
Усе зникає.
Окрім матері.
Мати. Дитинство. Світ.
Перший рожевий, як пальчики немовляти,
тихий — як колискова пісня,
і лагідний — як перше на голові волоссячко.
Розтали роки. Час розтав. Лишилось.
Дитинство, як розколотий горіх.
Літній сад.
(а ще весною тягне од ставка.)
І пелехата зелень,
і гуде
згори червоне сонце.
Вдома —
анікогісінько.
Батьки у полі,
і сестра, і брат
кузки збирають
школою-колгоспом.
Ти сам — напризволяще лишений.
Дивись
і видивляй увесь органний світ,
серед курей, собак, малечі,
друзів
знайди собі і так собі живи.
А ввечері вертаються із ночі
і прямо в двері — мати, брат, сестра,
і ти біжиш у материнські руки,
пропахлі гіркотою,
що мені
від зайця хліба принесли із поля.
У мами — світ в руках,
У мами — хата,
У мами — очі втомлених ягнят.
У неї — вся земля.
А землю слухай.
І слухай матір,
Й словом не переч.