Усе зростає надовкола світ —
і все маліє мій маленький простір,
і все тужавіє, чорніє, твердне,
аж скоро спалахне од чорноти
і мовчазної туги. Подаліло
твоє життя, з якого ти уплав
пустився в чорноводдя днів наступних,
де ані тобі вітру, ані хвилі,
де ані сонця, місяця, зорі.
Загорнутий у летаргічний сон,
пливи у нікуди, аж доки сили
тебе напризволяще не покинуть
у безберегих дóсвітніх світах.
- Наступний вірш → Василь Стус – Десь музика лунає
- Попередній вірш → Василь Стус – Моє життя, мій Києве, прощай
(Оцінок ще немає)