Утік з казарми, прослав шинельку відкинув ратиці,
І Зазираю в уральські хмари, неначе в святці
Така далека моя родина така далека
і що робити, коли стомила юга і спека?
і що робити, як так марудно у цьому світі?
У необжитім?
Хіба ненавидячи любити?
Хіба ненавидячи кохати?
Вар’ят — за брата?
Уральські гори, уральські сосни, край Кисегачу,
я межи вами — валунний камінь — лежу і трачусь
А шкода віку, і шкода щастя, і неба — шкода,
і дуже шкода тебе, прегорда чужа природо!
- Наступний вірш → Василь Стус – Гайдамацьке
- Попередній вірш → Василь Стус – Те, що було тобою, стало сном
(Оцінок ще немає)