Уже тебе шукають сновидіння
і довго блудять, як сестер черга
устромиться в мої свічаддя накликів,
котрі, неначе димом, туга тьмить.
І небезпечно це бажання дляти,
збираючи благочестивим рухом
знайомі губи, очі, підборіддя,
аби інкрустувати білу тінь.
Єси ти за крайокраєм, чаїшся
од мого неоговтаного погляду,
бо розпізнала: весь тягар розлуки
побачення колись перебере.
Уже тебе шукають сновидіння,
ступаючи навшпиньках, бо застрашно,
замоторошно — серцю зізнаватися,
що вже тебе нема.
Що сон був снився
і вдосвіта, мов за водою, сплив.
- Наступний вірш → Василь Стус – Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь
- Попередній вірш → Василь Стус – Дозволь мені сьогодні близько шостої
(Оцінок ще немає)