Верни до мене, пам’яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов’я
в гаю нічному. Пам’яте, верни
із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої, червонобокі, виснуть сни.
Нехай Дніпра уроча течія
бодай у сні у маячні струмує,
і я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам’яте моя.
- Наступний вірш → Володимир Сосюра – І все, куди не йду, холодні трави сняться
- Попередній вірш → Василь Стус – Ніч блукає, наче кінь стриножений
(Оцінок ще немає)