Василь Стус – Вернися, прошу, вдруге нагодись: Вірш

Вернися, прошу, вдруге нагодись,
і дай надію — геть імлу ропаву
із себе зняти. Бо не стане стерпу
себе лишати в пам’яті ганьби.
Бо стулиться душа твоя од світла
і не дозволить щедро так приймати
добірного проміння, як бувало
до того часу, коли схибив він.
Вернися, прошу, нагодись удруге.
Болять йому далекі помилки
і трусить гнів, що ту зрадливу шпару
таки знайшли в ньому, аби напросто
зайти в осердя й випити його.
О скорб, о скорб, але ганебо, світ
пади на нього, хай усі тортури
на нього ляжуть, хай обсяде гнів
усенищівний, наче грім нагірній.
А дякуй долі: є тепер дорога
лише одна — щокроку щовперед.