Вервечка заборонених бажань —
дружина, мати, син, сестра і батько,
побравшися одне за одне, ніби
на проході якоїсь божевільні,
мій сон веде й сама снується сном.
Дві постаті нахилені — моя
і їхня — поміж нами стала відстань
тюремних мурів — довго накликають
себе — подовженого на любов
і спогади. І так, сліпі сновиддя,
ми допроваджуємось до страждання,
неначе в ньому — поклик існування
і найдорожчий. І гарячий шепіт,
і подих — чую в себе за плечима.
Та потерпаю: обернусь — і вклякну,
і стану невпізнанним, наче сфінкс.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ледь очі стулиш – дерево росте
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти власну плоть утратив і життя
(Оцінок ще немає)