I
Весною хочеться багато.
Людина кожна — ніби дзбан,
водою виповнений. Пінний
від прохолоди — пухирці
по склу. Прозорий дзбан — Прозорі
весною люди. Перший клас
закінчувався на футболі
на ганчір’яному. У нас
з товаришем — червоні гроші,
то ж буде м’яч, коли до міста
поїхати. І на базарі
купити пуп’янок тугий
із гуми. Пішки — не біда.
Сім кілометрів — не завада.
Весною хочеться багато.
І що тут скажеш?
II
Купили м’яч. Раділи і —
бороли втому вечорову.
Бо радість круглилась туга,
в руках тепліла. Почергово
в його — і у моїх руках.
Купили м’яч. Ішли додому.
А бруком бігли шевролети
і студебеккери, й малі
полуторки — і всі — як злодій —
на наш пантрують м’яч малий,
котрий купили ми.
III
А вдома — лайка. Мама добре
мене прибрала (і держись двора,
і з хати ні на крок, і завше
питай, куди ідеш, та їж
бо зголоднів же, сухоребрий).
А я, радіючи, мовчав,
а там, добравшися до ліжка,
снив грудочкою (наопіл
розділена — червоно-синя
вона спадала до ноги).
Снив шевролетами і студо —
казав той, — бекерами. Ріс
веселий грюкіт. Припорошений
вставав у сутіні барак.
Ото ми й дома. Вдома — лайка.
