Весняні стугонять вітри,
та бережуть грубезні мури
і од вільготної зажури,
і од вільготної пори.
Тюремний квітень надворі,
паркани, вишки, загорожі,
перетики, наслання Божі,
плафонів жовчні пухирі.
Спиваєш тугу самотинну
і душу, мов малу дитину,
до рання присипляєш: спи.
Не прокидайся спозаранку,
допоки доля невблаганна
не спинить нашої ступи.
- Наступний вірш → Василь Стус – Білясте небо під крилом кипить
- Попередній вірш → Василь Стус – Пощо ждання
(Оцінок ще немає)