Василь Стус – Від лірики до епосу: Вірш

Від лірики до епосу — немов
від юних літ до юного змужніння.
Від радощів, від раю — до обмов,
до дикого нічного сатаніння,
як до збереження. Як до тремкої віри —
що тільки так. І тільки так. І щиро.
Ну, що ж бо все: середня школа, час
найпершого кохання. Інститутські
пустельні аудиторії. (З плеча
рубай, от тільки помилитись — дзуськи!).
Далекий рідний край. І гайворонням —
біблейським воїнством — ти од задух боронений.
Велика клуня, ще сніпками вшита.
Замок великий. Школа. Кілька парт
розкидані подвір’ям. Далі — жито,
ще далі — ранні картоплі копають.
Струмує дим межи дерев. Межи
старого плоту — зеленіє кілля
вербове. Тут живи. І тут служи.
І тут — дружи. Бо тут — тобі довілля
сільської тиші, бронзових стіжків,
горілки в свято і горілки в будні.
Роби тут трудодні — глевкі і трудні,
патріархальним спокоєм покинь
замріюватись. День — як день. І ночі
тут глибші і чистіші. Ніби тло
донецького кіноекрану. Льотчик
вряди-годи гулке докине слово
до призьби, де зібралася родина
(маленька дочка “дядьом” зве мене
і йде на руки). І пливе година,
як глей весною скапує. Конем
проїхав голова колгоспу. Кури
під патлачками всілися. Ідуть