Від неба — тільки стягнутий гузир
і вилягла земля у жовту миску.
Довкола — ані гуку, ані писку
де той товариш, дерево чи звір?
Нема тобі нікого. Довкруги —
лише вітри з шпаркого зимносходу.
О серце тверді, звільнене од льоду,
своєї дожидаєшся черги?
Спи, спи і спи. І не колошкай дух
дрібного кедрача. Він знає жити,
щонайкоротші миті щасть ловити,
щоб перебути пору завірюх.
Бо тут життя — лише малим, кому
ніколи гнутися не набридає.
Вони грішать — і небо їм прощає
цю самоту, цю зиму, цю пітьму.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вся сцена полетіла шкереберть
- Попередній вірш → Василь Стус – Ріка життя уже тече повз мене
(1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)