Від радості — у степ,
від зобов’язань — хода.
В долину — де цвіте
заспівана природа.
Ні партії тобі,
ні диктатури дурнів,
іди — у вечір журний
зализувати кров.
Ласкаве підпадьом.
Рулади солов’їні.
Шелепання качине
і день, густий, як бром.
Два хлопчаки якісь
у бадмінтона грають.
Від рання і до рання
лиш кумкання жабів:
і вже — помолодів,
і вже — розвеселілий,
ти чуєшся на силі
між молодих дубів.
- Наступний вірш → Василь Стус – Не вимовлю – а ні
- Попередній вірш → Василь Стус – Що голову сушить
(Оцінок ще немає)