Віддай мені своєї смерти частку,
візьми од мене часточку життя,
і вдвох уникнем самоти, як пастки,
і не потрібне буде вороття
у проминуле, що майбутнім стало,
в вельможний нескінченний сон степів,
та за тобою небо запалало,
овогнене грозою стожалів.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Коли б тобі бажав я сліз, і муки
- Попередній вірш → Максим Рильський – Мова (Як парость виноградної лози)
(3 оцінок, середнє: 3,67 із 5)