Відслона за відслоною — площин
і мріє дух, живе архипентура,
хапливо мерехтить твоя натура,
як вигублений за словами чин.
І стільки причинилося причин
і кожна б’ється головою в мури,
сотаються дощами дні похмурі,
а висотаються — на твій спочин.
Ці зойки зойків, ніби дріботінь
дощів високих на приспалих водах,
дивись у них, затамувавши подих,
і спробуй добачати власну тінь.
Між власними подобами шукаю,
кого ненавиджу, кого кохаю.
