Василь Стус – Він наступав мені на п’яти: Вірш

Він наступав мені на п’яти — чоловік з голим черепом,
до якого де-не-де поприлипало цвіле волоссячко, з
порожніми очницями і голими щелепами, що показували
величезні зуби з ледь утримуваним корінням, білів його
кирпатий ніс, і тільки щічні кості, відполіровані цвинтар-
ним злегким піском, додавали йому виразу належної
елегантності.
Я вийшов у самоту — думав спуститися вниз
Львівською вулицею, обігнути ресторан “Верховина” і,
перейшовши греблю, віднайти в лісі безлюдний куток, а
він наступав мені на п’яти і, усміхаючись, шепотів: куди
це ти йдеш, куди? Чого і за чим?
— Шукаю самотності, — проказував я про себе, але
цього було досить, щоб спровокувати його на нові питання.
— Думаєш, що заховався од світу, пройшовши п’ять
хвилин витоптаною дорогою? Лишайся вже вдома, напни
ковдру на голову і, живий, думай про воскресіння з
мертвих.
Я вийшов у самоту, а він мені наступав на п’яти, і
мені хотілося подумати — і я боявся подумати, щоб він
не відповідав мені. Чого він не хоче йти поруч, а тільки
позаду, а тільки поза…