І віщий голос подали вітри,
ласкаві ластівки зашелестіли,
мов листя лип. І крики замигтіли
мені на лицях. Годі, очі втри,
моя зажуро. Поночіє світ,
гойднувся обрій — радості й докуки.
Сідають ластівки — мені на руки.
А серце поривається в зеніт.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ще кілька літ – і увірветься в’язь
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти підійшла – а я тебе не ждав
(Оцінок ще немає)