Василь Стус – Вітаю, чесний гладіаторе: Вірш

Вітаю, чесний гладіаторе!
Живцем з арени не зійти.
Вітаю, перемог аматоре.
Убивши, згинеш тільки ти.
Живцем арени не покинути —
встромляють думку, наче ніж
у спину. Руку важко вигнути,
а на помості, як в човні
стоїш — арена загойдалася,
січе, як град, амфітеатр.
Нащо, нащо, навіщо здалася
борня, де ти — не воїн. Кат.
Дивись. не насилити б дротика
на карк, на руку, на сосок…
Удар — і крапає морока та.
Іще — і точиться носок.
Радій, звитяжний гладіаторе.
Убив — і збувся. І радій.
Тягніть же, до такої матері,
піском усипавши рудий
од нього слід. Стриміють голови.
Дві, три, чотири. На якій
із паль твоя, налита оливом,
знайде перепочинок свій.
Литаври б’ють. Несила вигнути
криваву руку. Раптом — сплеск
вогню. Багаттям не остигнути
і не підперезати чресл
тугіше. Пляма пляма плямиться,
заходить на червоний день,
а смерть стоїть і бавиться,
заточується і кривавиться,
ані підходить, ані йде.
Як з того світу, голос матері
пітьмою шерхотить, мов лист:
Покинь, звитяжний гладіаторе,
свій рабський хист.