Василь Стус – Вітчизно вір, вітчизно сподівань: Вірш

Вітчизно вір, вітчизно сподівань,
безкраїй краю — ти живеш у прірві.
У леті — суть твоя. У чорнім вирі
де ані для проклять, ні для кохань
немає меж. Де вітер — твій закон.
Де в оборону бурі стали сосни.
Вона стоїть — бліда й простоволоса —
даремно виглядаючи свій скон.
І ти летиш — стрілою у пітьму.
Ніч мече по шляху шпичасті зорі.
Від цього раю утечу в тюрму,
сховаюсь у вузькому коридорі.
Від краю — в край. В невіру йди од вір,
у розпач залізай, як цвях залізний,
і виглядай прийдешні комунізми,
де виростає знову проводир,
котрий не знає радості борні,
котрий перед полками дико скаче,
неначе чорт брикається, неначе
йому всю голову обвітрено в вогні.
А ти — іди з вогню. Міцній, як сталь.
Кріпись, як щовб. Вгрузай по груди в землю.
Таку важку, притомлену — та зельну
і виринай до неба із проваль.