Вода урвалася з криниці,
кругами вичорнів моріг,
крильми прошелестіли птиці,
раптово гулькнувши за ріг.
Їх синє-синє лопотіння
лякало молоді вітри.
І світ розпався весь — по тінях
епілептичних вечорів,
коли урвалася з криниці
хлипка, сколочена вода.
Як сині пролетіли птиці —
земля заплакала руда.
І так душа тобі зболіла,
неісходима по тернах,
і передсмертне билось тіло —
твоє ж і в тебе на очах.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я непомітно перейшов межу
- Попередній вірш → Василь Стус – Зайду за край терпіння і ждання
(Оцінок ще немає)