Вогонь, що стиглих уст запричастився,
ще ріс — устами,— і прозорий плач
трипільських голосільниць тонкоруких
весь світ засяг перед сп’янілим зором.
Він плив, неначе стрічка фіолету,
і довго тверднув, мов здимілий мармур.
І темрява глибока залягла.
- Наступний вірш → Василь Стус – Не насушить ніхто сухарів
- Попередній вірш → Василь Стус – Налипли хмари на похилий дах
(Оцінок ще немає)