Вона притисла до грудей
вкрай спантеличеного ладо
і мовила — немає ради
як положити між людей.
Біліла тіла білота.
Болила біла нагота,
журба журилась синім жаром,
а хіть аж хвицяла хвостом.
Гули підрубані дерева
і груди жалила груднева
скорбота, ніби від хреста.
- Наступний вірш → Василь Стус – Гойдається над головою літ
- Попередній вірш → Василь Стус – Немов імла озер ранкових
(Оцінок ще немає)