Вона сиділа, як княгиня, і справу стенографувала,
де ошелешена мовчала маленька — душ зо двадцять — зала,
морочились вовки чотири із перестрашеним ягнятком,
кричали, що не без причини він не шанує паніматки.
- Наступний вірш → Василь Стус – Стало зникати дерево
- Попередній вірш → Василь Стус – Вишневе гілля губить білий цвіт
(Оцінок ще немає)