Вороння пролетіло в сусіднім вікні,
наче груддя біди в вечоровім огні,
наче помахи долі: нещасний, дивись,
як червоно і чорно твої пойнялись
роки сховані. Літа без зелен-садів,
коридори ночей обгорілих і днів
попідпалених, весни, де води ревуть
і гримить бездоріжжя, назначує путь
порозгаслими геть калюжами.
Доля спить, обіклавшись ножами.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ти, янголе, закинутий у пекло
- Попередній вірш → Василь Стус – Якими нападами рвусь до вас
(Оцінок ще немає)