Василь Стус – Все душите, душителі кохані: Вірш

Все душите, душителі кохані?
Все вірите (ачей повірю й я):
колись сподобиться душа моя
ачи помилування, чи благання.
Не діждете, прокляті. Задарма.
Дарунок наш — плоскінний, ніби зашморг.
Нехай і рукавички наші з замші —
ви всі кати. І весь ваш рай — тюрма.
Душіть, душіть. Але душіть як слід,
бо не задушите — на власний клопіт
залишите. На іспит і на допит
і на вогонь розпечених заліз.
І на прокльон. І на хрипкий прокльон.
А то — дасть Біг — на грудкувату помсту,
дасть Біг — віддячу. І прорвусь, як постріл,
бо, вчаділий, таким набухну злом,
що почорніє слово, як в стволі
чорніє куля. І хоча б востаннє,
хоча б на смертному одрі колись —
за все віддячу вам, мої кохані!