То все не так. Бо ти не ти,
І не живий. А тільки згадка
минулих літ. Черед мости
віків блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобі
своїм надсадним загасанням,
яке ти тільки звеш стражданням.
Ці роки, збавлені в ганьбі,—
то так судилося…
. . . . . . . . . . . . . . .
- Наступний вірш → Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища
- Попередній вірш → Василь Стус – Спочатку вони вбивали людину