А все немудре! Серцю не переч!
Хіба не так — як сизе передгроззя,
Хіба не так — як в сонці сліпнуть роси,
Підвівся непомітно строгий смерч.
З колін підвівся — і понісся шляхом,
І пам’ять, наче шлях, заворожив.
А все немудре! Ти в розлуках жив
І на доріг розлуках — тоскно тахнув,
Обтяжений і порохом, і пам’яттю.
Чого шукав? І що з собою ніс?
Розбіглась, як вовки, колишня братія,
У кого ти грудьми по груди вріс.
Розбіглась братія. Всі — посеред розлук
Доріг. Всі — посеред розлук — лишали
Тебе самотнього. Напевно, ворог — друг,
І ворон — друг, коли крило надламлене.
А залічив — і геть. Як строгий смерч,
Хіба що тільки шляху не шукає.
А все немудре! Серцю не переч,
Воно одне ніколи не лукавить.
Усе своє — зі мною. Всім єством
Тепер себе самого відчуваю.
Стаю на шлях, як куля входить в ствол.
І моторошний шлях благословляю.
