Ви наче нічні криниці
(хлюпоче вода божевільна)
загублені в паді (вгорі —
хлюпочуть сузір’я).
А тиша, а темінь яка!
Яка самота незглибима!
О земле моя нещадима —
така ж ти солодка й п’янка!
Лежать — і без рук і без ніг.
Лиш око, що тіло убгало
у себе — сльозою кричало,
осліплим стозойком калік!
- Наступний вірш → Василь Стус – Отак і жив: любив – як пив
- Попередній вірш → Василь Стус – І сяло сонце крізь вікно
(Оцінок ще немає)