Вишневе гілля губить білий цвіт,
пригублює доба смертельну чашу
і вижидає не твою, а нашу
щербату долю. Опадає цвіт.
У липні сніг з дерев. І світ — з очей
ввірвався вороном у воронове небо.
Останній роздум. На устах почез.
Бадьорості висока непотреба.
Ти відійшов — і відійшла земля
на цілий крок — від голубого краю.
І більше ні молінь, ані заклять —
Повік земля за працю нас карає.
Вишневе гілля губить білий цвіт.
Доби червоно-біле мерехтіння
і карокоре юних рук плетіння
тримають кратерний троїстих музик світ.
