Вивищуються пагорби терпінь,
і не втечеш від них без подолання.
І що це в біса за життя? Збавляння
самого себе. Краща з благостинь.
З надгір’я налягла на тебе тінь,
неначе горя самоозирання?
Коли ж переросте її чекання —
остання із утрачених твердинь.
От-от уже урветься твій терпець.
І що тоді? І годі. І кінець.
І полишай себе напризволяще.
Та знову жди. І жди. Нестерпно жди,
куди ще поведуть чужі сліди
пропащий твій талан, життя пропаще.
- Наступний вірш → Василь Стус – Упасти Господові в ноги
- Попередній вірш → Василь Стус – Ну й каторга, прождати вік життя
(Оцінок ще немає)