Вже цілий світ — на кінчику пера.
Тепер сочіться, смертні алкоголі
моєї туги, радості, недолі,
коли вже я ні зла, ані добра
не відаю — по той бік існування,
по сей бік смерти. Душу спопеляй,
що за шелом’янем. Блаженний край
наблизився — господнім насиланням
на чорну цятку болю ти змалів,
напружений останньою жагою,
щоб закуріла путь — отам, за мною,
між стовбурами чорних вечорів.
Душе моя, вганяйся, скільки є
в потойбік себе, де синіє воля,
нехай киплять криваві алкоголі —
це смерть своє вітхнення пізнає.
- Наступний вірш → Василь Стус – Десь пише сонце фантастичні кола
- Попередній вірш → Василь Стус – Уже ви за шелом’янем, літа
(Оцінок ще немає)