І вже нема ні смерти, ні життя,
і стольний град почез, мов пес одбіглий,
і вже осліплі очі геть одвільгли,
нема — ні шляху, ані вороття.
Існуй, як є. З тобою — цілий світ.
Чи ти — у нім, чи може, він з тобою,
заприязнися, горе, із бідою,
котрої в небі пролягає слід.
Вельможна вічність, ніби п’яна, спить,
вельможна темінь поруч розкошує,
і той, хто рушив, більше не почує
своєї волі владну ненасить.
Неси, дорого! В’язни, темното!
Рабуй мене, мій всесвіте захланний,
бо я твій брат, я брат тобі коханий,
так, як сестра зрадлива ти, мето!
- Наступний вірш → Василь Стус – Куди тобі прибитися, людино
- Попередній вірш → Василь Стус – Калатала Десна
(Оцінок ще немає)