Вже сніг пускається в вікні
понад дроти і огорожу.
Німіє серце, повне дрожу,
невже повік не переможу
цей вік, цей час, цей вид, ці дні.
На білій, ніби мрець, стіні
ще світло сіється ліхтарне
і вітер подимає марне.
Яке ж, мій Боже, незугарне
життя в тюремній маячні
на чужаниці чужині.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик?
- Попередній вірш → Василь Стус – Мій соколе, на кого ти мене полишив
(Оцінок ще немає)