Вже вечір тіні склав у стоси,
за обрій котиться курай,
і дальні пахнуть сінокоси,
і дальній пахне рідний край.
Ще пахне сонцем біла стежка,
медами пахне сон лугів,
і пахне юністю мережка
червоно-чорних поликів.
Кімната пахне ще духами
твоїми. Але ніч руда
уже чатує біля брами.
Голосить голосна Біда.
Муругий кінь іржить на зорі,
в голодні висі виє вовк,
а ти в тісному коридорі
проносиш начування шовк.
Так часто цокотять обчаси,
так часто серце стугонить.
І — закінчились баляндраси.
І в гніві кров хмільна кипить.
- Наступний вірш → Василь Стус – Знову друзів додому веду
- Попередній вірш → Василь Стус – Ждання – витратне
(Оцінок ще немає)