Вже вересень згубив останні пелюстки,
Останнє листя по степах розвіяв,
Ледь-ледь пройдеться берегом ріки,
Додолу опустивши довгі вії,
Кохана осінь. Вірна, ніби смерть,
Печальна, ніби тінь повечорова, —
І в холоді зітха сумна діброва,
І невпізнанна бродить круговерть.
Моя пораднице на життьовім розпутті,
Остання хмарка з літньої грози,
Берізки, в жовті чобітки узуті,
Згубили чар своєї бірюзи.
Ставок затих, і бродять довгі тіні —
Густі тумани чорних чагарів.
І на воді гусиний крик. Години
Дождати годі. Ти також згорів.
- Наступний вірш → Василь Стус – В хаосі зглиблених світів
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти, може, став оце і думаєш про сина
(Оцінок ще немає)