Я горілиць до неба ліг —
що синє, що зелене!
По клумбі вітер перебіг
і кумельгом до мене.
Запахло квітами мені,
криницею живою
і скалком сонця на стіні,
і щедрою весною.
Немов ласкаве котеня
до мене він тулився,
до мого щастя навмання
зухвалий прилучився.
І я у нього перейшов,
він перейшов у мене,
і напинався неба шовк,
як знамено священне.
- Наступний вірш → Василь Стус – І сто подоб нуртується
- Попередній вірш → Василь Стус – Яке жорстоке ти, пізнання
(Оцінок ще немає)