Я хліба поклав горобцям на вікно —
нехай подзьобають ізрана.
Давно ж я з птахами не бавивсь, давно!
І тут зауважив неждано:
сорока-ворона дзьобала мій хліб
і зизо в вікно позирала —
ота, що у кілька ґратованих шиб
цю кару мені віщувала.
- Наступний вірш → Василь Стус – Як крига, падає навкруг
- Попередній вірш → Василь Стус – Я знав, що світ ховається од мене
(Оцінок ще немає)