Василь Стус – Я нині встав спередодня: Вірш

Я нині встав спередодня — допіру ледве дніло,
новий рік вийшов навмання, стежки його зблудили.
Під зірним небом він пройшов і місяця окраєць
значив узвишшям неба шовк і пахло рідним краєм,
бо струмувала течія нічного сновидіння,
дружина снилася моя, мов сиза лебединя.
Синочок ніжками ступав і лагідно вганявся
в поймисте царство тихих справ — на них він добре знався.
На них він лагідно підріс, до радості піднеслий,
а рік старий мов крига крес і лопотіли весла.
На тихім озері нічнім, де ряска й жабуриння,
небесний янгол, милий мім і стужене радіння.
І полиново пахнув степ, євшаном пахнув обрій,
здалося — з пам’яті росте, окляклий і недобрий.