Василь Стус – Я прокинувся: Вірш

Я прокинувся.
П’ятиповерховий будинок,
що закриває від нашого вікна
ранкове сонце,
увесь в жовтневому темнуватому тумані.
Що то буде сьогодні?
Адже день новий?
І ти — новий?
Ти ще — вчорашній,
А вже — й сьогоднішній.
Може, напишу найкращого вірша?
Може, зроблю гарний переклад
монологу великого грішника з
життя Галілея.
Може, проходячи вулицею,
побачу таке-собі миршаве дитинча,
що радісно посміхнеться до мене.
І я відповім йому так само.
Попереду — цілий день.
Цілий день — попереду.
А ти — поки — іще вчорашній.
А вже — й сьогоднішній.
Часом, лягаючи спати, я думаю, що
Не встиг зробити якоїсь дрібниці,
Не сходив до перукаря,
Не вніс за квартиру гроші,
або не залатав сорочки,
що розлізлася під пахвою,
і кожного разу нагадую собі,
і кожного — забуваю.
Попереду — цілий день.
А тобі то — як добра знахідка.
Міг же тебе задушити автомобіль,
могла нежить напасти,
чи розболілася б голова,
чи задеренчало серце
після чергової цигарки.
А ти — здоровий.
Над тобою — водогінна труба,
потім дах, а над ним — неба.
Клопоти, спогади, сподівання.
Під тобою —
твої незнайомі товариші
кібернетики, математики,
біологи, хіміки й мовознавці.
Під тобою — вчорашній день —
геть аж до першого поверху,
аж до підмурку.
А все-таки ми — посередині.
Сюди — завтра.
Туди — учора.
Ти посередині.
І солодко потягаючись,
радієш:
бо ти живеш.