Я вивчений вимірювать глибінь —
чи неба, чи людських грудей. Я вмію
пізнати непізнанне. Тільки як
уберегти од скону землю рідну,
уберегтись од смерти, од вітрів,
сховати голови, дотепи сипать
і чути, як видзвонює життя
по людських черепах, од часу зжовклих.
(Мов чотки, людські черепи пожовклі)
- Наступний вірш → Василь Стус – Сон
- Попередній вірш → Василь Стус – Вже вересень згубив останні пелюстки
(Оцінок ще немає)