Яблука стиглі так порожньо б’ються об землю,
гупають глухо об землю тверді зеленці.
Вистелив Бог предковічний суницями стелю,
яро ягоди ярі, як сльози, течуть по щоці.
Сльози чи кров? Чи безсоння? Ачи маячнею
біла збіліла ява: немає тобі
ані на небі ні в пеклі дороги, щоб нею
стати і жити і сіяти час на горбі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Довкола зайченяти
- Попередній вірш → Василь Стус – Мені твій голос пролунав
(Оцінок ще немає)