Як нам порозумітись — душа в душу
і серце в серце? Тишею? Без слів?
Як нам порозумніти — без жалів,
без нарікань, без сліз?
Невже я мушу
сторч головою западати в прірву
у карооку? Западати так,
щоб знітитись і зникнути. Розтанути,
ввійти в єдиний звук, єдину віру,
в просторі очі, ніби в тятиву
ввійти стрімкою пружною стрілою.
І відчувати дикою бровою,
що тільки мить — і дивом задивлюсь,
і задимію димом. І вогнем
прорвуся. Ти ж, моя гірка покаро,
підійдеш, візьмеш головешку з жару,
і жально усміхнувшись, не збагнеш,
і що, й до чого.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я марно вчив граматику кохання
- Попередній вірш → Василь Стус – Висамітнів день
(Оцінок ще немає)