Як шипшини листок —
серце твоє
вищербане:
подовгасте
темнаво-зелене
проліноване
замірами-рівчаками,
що обачно течуть
від стебла
і пірнають у біль.
Він вітрів не боїться
він їм опинається.
Геть
жалкий
і задумливий,
в спокій глибокий
пірнулий.
Він увінчує порив
здревілих далеких корінь
незабутніх,
глибоких,
захованих
у підсвідомість.
Він їм голос вертає
той голос од горя
бринить,
упокорений спокоєві
голубому.
- Наступний вірш → Василь Стус – Просторить крила падолист
- Попередній вірш → Василь Стус – І мури рушили – й заговорили
(Оцінок ще немає)