Василь Стус – Як соняшник – уже чорнявий: Вірш

Як соняшник — уже чорнявий
уже підпалений вогнем,
що, збувшись молодої слави,
за молодим погнався днем.
Як перший потічок весняний
зажебонів між чорних криг,
забравши сяєво духмяне
і терпкувате, як моріг.
Як перший наспів солов’їний
в посоловілому саду,
що не вщухає щохвилини,
де не ступлю, куди не йду.
Так ти мені, мій сину, снишся
чи не щоночі, далебі
і все криївками чаїшся,
бо дуже радісно тобі.
Тебе від мене відірвали —
не запеклася й досі кров,
а пригадаю — і овали
виписуються з болю знов.
Постав гінкий і величавий,
пишаючись одлеглим днем.
Він пахне сонцем і смолою,
а понад ним, як ярий мед,
кружляють зграйкою гучною
веселі бджоли і джмелі,
масною скибою з ріллі,
рахманним подихом землі.