Які там сльози? Хмари лебедині
пливуть над чорним торжищем віків
від кам’яного віку і понині,
убравшись барвою більшовиків.
Сповиті криком всіх рабів, усіх народів
і кров’ю скроплені, віки пливуть.
Вишневе гілля губить білий цвіт.
Пригублює доба смертельну чашу
і вижидає не твою, а нашу
щербату долю. Опадає цвіт.
У липні сніг з дерев. І сніг з очей.
Все сивиною криється страшною.
Твій час минув. Твій чорний час почез
і ліг, розплатаний, між краєм — чужиною.
Ані облуд, ні власних непотребств,
ані зітхань — одне високе горе,
не твій, а наш, один великий похорон,
де вже нема ні див, ані чудес.
Ти відійшов. І відійшла земля
на цілий крок від мене і від краю,
і тільки кості сном спокійним сплять,
і тільки мощі — в кратері покрадені.
