Ясне кільце, в якому жити трьом,
встромивши в нього голови по шиї.
Лишень кільце вивершує надії
чотириста п’ятдесяти шістьом.
Хто не завісився, з досади цідить бром,
завішені, конаючи, радіють:
з усіх людей вони лиш жити вміють,
зробивши власну смерть своїм добром.
Конаючи, вмирають ще живі,
зате живих за мертвих уважають.
Що мертве, що живе — не розрізняють,
бо ходить білий світ на голові.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вийдеш у самоту
- Попередній вірш → Василь Стус – Декларація поета і громадянина
(Оцінок ще немає)