Василь Стус – І явивсь він перед Господні очі: Вірш

І явивсь він перед Господні очі, весь
скулившись, як зацьковане цуценя.
І запитав його Господь: Ти хто? — Українець.
Господь позирнув химородно на нього і за-
питав, напустивши на себе гнів:
— Отже, прагнув самостійної України?
— Ні, всевишній, промимрив нещасний і
одразу пополотнів, як стіна.
— В пекло. Одразу. Грішний бо є.
За ним появився Господнім очам другий
і назвав себе українцем.
Господь довго шукав, на чому б
спинити очі і, віднайшовши, граючись
попитав:
— Отже, прагнув самостійної України?
— Ні, Господи, я сам катував
самостійників, бандерівців і всяку наволоч.
— Одразу в пекло, — розпорядився Господь.
І появився Господнім очам третій, і,
глянувши на нього, Господь зрозумів: це
теж українець.
— Отже, прагнув самостійної України, — наки-
нувся він на нього, насупивши державні брови.
— Прагнув, мій Господи.
— Ну і що ж?
— Згноїли в Сибіру, — відповів небіжчик.
— Ото мені ті вкраїнці — одні
гноять самі себе, другі гноять інших,
а таких як ти, — гноять єдиновірні.
Я не пускаю тебе до себе, — відка-
зав Господь і вигнав його з пекла і з раю,
наказавши Петрові зачинити браму.
— Пустіть хоч до пекла, — став просити
небіжчик.
— Вертайся назад і вибирай, що тобі
краще — рай чи пекло, бо обидва
з них українці вже мають, —
усміхнувся Господь і так дмухнув
завиграшки, що нещасний опинився
перед брамою політ. в’язниці.
— Куди ж тепер податися, —
почухав чуприну небіжчик
і, махнувши рукою, подався
до приймальні — проситися
н а р о б о т у.