Єси жива, єси жива,
єси нетлінна у віках,
і золотава голова
не лічить часу по роках.
Бо день стоїть у головах,
бо сонце склеплене в очах,
хоч зимна хвиля понесла
жалобний човен без весла.
І зволожілі солов’ї
в долоні схрещені твої
просиплять спів, рясний, як град,
“вертай назад, вертай назад“.
Висока тінь твоя біжить
допоможіть, допоможіть
бодай-но днину ще прожить,
допоки вернеться весна,
і без човна, і без весла.
І забере масна рілля
зернину, визрілу в полях,
допоки вияріє дзвін:
дінь-дон-дінь-дінь,
дінь-дон-дінь-дінь.
