Василь Стус – Єврею: Вірш

Єврею! Любий, добрий мій!
Несамовито-синій вороне мій,
мій фіолетово-сухий,
мій вижарений у віках.
З вітчизни, з вір сам Бог судив
тобі на Африку, на шлях,
і Гібралтар тебе ковтав,
а ти підводив горло вгору.
Отак жирафи по воді,
отак жирафи із вогню
із плям гарячих шиї пнуть:
не дотягнутися до неба.
Тріпочуть ніздрі — пломінь п’ють,
вогненні хвилі в груди б’ють.
Забубняніла водна путь —
у бульбашках кривавих — гребінь.
Дна не викопитиш.
Дна не викотиш.
Увігнались іклами. Вечори.
Так вовки — на лошиці
тінню-цівкою крівця,
перетерта арапником
перерізана шия.