Василь Стус – Їм для конання мало і століть: Вірш

Їм для конання мало і століть,
а для життя — одної миті досить.
Заледве народився — вже голосить,
гамуючи правічну ненасить.
Оце заповнювання порожнеч,
резервуари спертого терпіння
для них, немов господня благостиня —
для кожного предтечі із предтеч.
Одрубана од тіла голова
довіку вже не приросте до тіла,
котрим із передсвіта обболіла.
Але ж які дурні твої слова!
А довкруги — ні неба, ні землі,
ні шляху, ні провалля, ні спочину.
Рушай услід, мій бідолашний сину,
відринувши з непам’яті жалі.
Бо проклятий, зачатий у ганьбі,
бо сповнений вселенської тривоги,
ступай, де бачиш, і без остороги,
де урвища, і паді, і горби.
Оце твій шлях — без краю і кінця,
знакований змаяченим видінням.
Там душу грій од власного горіння.
Як лунко розриваються серця!